«Проведене дослідження підтверджує, що розроблена програма є структурованим підходом до навчання вчителів базовим навичкам психосоціальної підтримки. Вона включає як теоретичну підготовку, так і практичний інструментарій, що детерміноване специфікою українського контексту війни та наявністю бар’єрів серед учнів та їх батьків у зверненні за психологічною допомогою», – зазначає одна з авторок наукової роботи, кандидатка психологічних наук Тетяна Ширяєва.

Тетяна Ширяєва

Програма виникла як відповідь на виклики війни та спрямована на розвиток обізнаності освітян щодо стану психічного здоровʼя й готовності до психосоціальної підтримки учнів та їхніх батьків. 

Керівниця проєктної команди Оксана Макаренко зазначає: 

«Сьогодні, на жаль, не так багато українських університетів можуть реалізувати на своїй базі подібні наукові роботи: бракує інструментарію та програм для обробки великих масивів інформації, є питання до зберігання даних та організації різнорівневого доступу до них на всіх етапах дослідження та інше. 
Реалізація нашого проєкту відбулася завдяки широкій колаборації — наша ГО успішно співпрацювала з науковою командою Житомирського державного університету ім. І. Франка, науковою консультанткою Дослідження виступила асоційована професорка Іллінойського університету Др. Тарою Пауелл, організаційно нас підтримувало Міністерство освіти і науки України та міжнародна організація Americares. У результаті ми маємо ґрунтовну тренінгову програму для освітян, ефективність якої доведена науково, і готові ділитися напрацьованими матеріалами з освітніми інституціями, спільно масштабувати навчання по всій Україні».

Оксана Макаренко

Під час дослідження наукова команда проєкту звернула увагу на окремі тенденції динаміки обізнаності та готовності вчителів надавати психосоціальну підтримку залежно від ланки освіти, у якій працюють, досвіду педагогічної діяльності та рівня освіти. Зокрема, авторки статті описали, яким чином на цю готовність вплинуло проходження тренінгової програми та які зміни відбулися щодо обізнаності з питань психічного здоров’я й готовності до психосоціальної підтримки після її проходження.

«Цінність дослідження не викликає питань, оскільки його результати оцінювалися валідними інструментами, а практична значущість полягає можливості імплементації програми в офлайн та онлайн формати, що робить її доступною для широкого кола освітян. Отримані результати демонструють позитивні зміни в рівні обізнаності освітян з питань психічного здоров’я та їх готовності надавати підтримку учням, що, загалом, закладає основу для створення системної підтримки психічного здоров’я в освітньому середовищі, що є критично важливим для подолання наслідків війни для дітей та підлітків», – каже Тетяна Ширяєва.

У статті також йдеться про те, як під час проєкту враховувалися світові тенденції у здійсненні першого втручання у психічне здоров’я саме в українському контексті.

«Під час війни освітяни стали однією з ключових ланок для підтримки дітей та підлітків. Це викликане тим, що саме вони першими помічають зміни у психічному стані учнів та можуть визначити момент, коли учням потрібна не допомога педагога, а фахове психологічне втручання. І насправді, ця компетенція часто не розвинута на належному рівні і є викликом, бо потребує від педагога уважності, розуміння, можливості скерування до відповідного фахівця і, власне, не належить до переліку його безпосередніх обов’язків. А війна, окрім усього, вимагає від освітян і вміння турбуватися про себе та почуватися готовими надавати підтримку іншим учасникам навчального процесу», – звертає увагу Тетяна Ширяєва.  

Прочитати про результати ефективності програми «Психосоціальна підтримка освітян» та її проведення під час війни в Україні можна за посиланням.

Детальніше про проведення Дослідження можна прочитати за посиланням на сайті.

Дослідження стало спільною роботою спеціалістів психологічної платформи Resilience.help від «Смарт освіти», науковиць із Житомирського державного університету, а також закордонних партнерів: міжнародної організації «Americares» та асоційованої професорки Іллінойського університету докторки Тари Пауелл, яка виступила науковою консультанткою Дослідження. Проєкт підтримало Міністерство освіти та науки України. Він став цікавою колаборацією державних інституцій, громадського сектору, наукової спільноти та ЗВО.

«На меті було дослідити психоемоційний стан освітян на третьому році війни, їхню здатність надавати психосоціальну підтримку учасникам освітнього процесу (знання, навички, фізичну та психологічну готовність), а також перевірити ефективність навчання на програмі «Психосоціальна підтримка освітян» для широкого кола вчителів», — каже Тетяна Ширяєва, психотерапевтка, кандидатка наук із психології, членкиня команди з розвитку платформи Resilience.help.

Тетяна Ширяєва розповідає, що дослідження було побудовано наступним чином: з-поміж шкільних психологів та вчителів, які зголосилися долучитися до Дослідження, було сформовано дві репрезентативні групи. Першій — запропоновано пройти дистанційне навчання та опитування, друга група — стала контрольною і брала участь лише в опитуванні.  

Учасники заповнювали одразу дві анкети. Перша була про рівень психологічного стану. Друга — про готовність (здатність) надавати психосоціальну підтримку учасникам освітнього процесу. Опитування навчальних та контрольних груп (як шкільних психологів, так і вчителів) проходило у три хвилі — на початку навчання, одразу по завершенню навчання та через місяць після його завершення. Такий підхід  мав показати не лише загальну картину психоемоційного стану освітян та його змін у часі, він також дав можливість оцінити ефективність тренінгу та спроможність шкільних психологів та вчителів навчатися у форматі онлайн.

Загальний обсяг навчання для шкільних психологів за Програмою «Психосоціальна підтримка освітян» склав 135 астрономічних годин (4,5 кредити ЄКТС) та 60 астрономічних годин (2 кредити ЄКТС) для вчителів.

Цього року в межах проєкту пройшли онлайн навчання та отримали тренерські сертифікати 61 шкільний психолог (ще 20 пройшли підготовку у 2023 році під час пілотування Програми). Своєю чергою під час практичних занять за підтримки команди проєкту вони провели повноцінне навчання для майже 500 вчителів, які також на виході отримали відповідні сертифікати про підвищення кваліфікації. Надалі ці сертифіковані тренери мають можливість самостійно проводити тренінги для вчителів у своїх територіальних громадах і таким чином масштабувати навчання.

«Унікальність нашого тренінгу, який є складовою частиною проєкту у тому, що він був адаптований для системи освіти та містить великий практичний компонент. Ми не просто взяли якісь хороші іноземні програми та впровадили, а ми їх творчо обробили й довели їхню ефективність з наукового погляду. Нині наша задача — знайти спільні рішення щодо масштабування напрацьованих результатів в системі середньої освіти, вищої освіти, післядипломної освіти, підвищення кваліфікації», — зазначила Оксана Макаренко — співзасновниця ГО «Смарт Освіта», керівниця проєкту «Психосоціальна підтримка освітян».

Дієвість Тренінгу підтверджують й отримані результати Дослідження, про це на обговоренні розповіли науковиці з Житомирського національного університету ім. І. Франка (ЖДУ) Наталія Портницька, Ольга Савиченко та Ірина Тичина. Основними показниками психоемоційного стану, на які дослідниці звертали увагу стали:

• емоційний компонент психічного здоров’я;
• соціальний компонент психічного здоров’я;
• психологічний компонент психічного здоров’я;
• професійне вигорання;
• депресія;
• тривога;
• загальний рівень сприйняття стресу;
• уявна безпорадність;
• відсутність самоефективності. 

Наукова команда проєкту з ЖДУ зазначила про позитивну динаміку обізнаності з питань психічного здоров’я та готовності до психосоціальної підтримки в експериментальній групі у порівнянні з контрольною. Про це свідчать результати опитувань, подані на скриншоті:

Також науковиці зазначають про покращення психоемоційного стану вчителів, зокрема зниження тривоги, депресії, професійного вигорання та рівня стресу, а також покращення психологічного, соціального та емоційного компонентів психічного здоров’я під час та після проходження навчання:

Адам Кін, директор із вирішення комплексних надзвичайних ситуацій ГО «Americares» розповів про очікування, реальне масштабування та імплементацію результатів Дослідження на інші країни, що постраждали від війни.

«Дослідження підкреслює стійкість українського народу, особливо освітян, які продовжують виконувати свою важливу роботу під час цієї тривалої та болісної війни. Дослідження стало надзвичайно важливим досвідом для всіх учасників, і його слід вивчати та поширювати на інші регіони, які також постраждали від війни. Ми сподіваємося та очікуємо, що це дослідження і практичний досвід адаптації отриманих уроків допоможе нам краще зрозуміти потреби українських педагогів і психологів, щоб створити для них ефективні програми. Ми надіємося, що результати проєкту будуть корисними в різних аспектах, зокрема, для ухвалення управлінських рішень щодо залучення вчителів та інших педагогів до забезпечення психологічних потреб дітей, а також можуть бути поширені по всій системі освіти», — звернув увагу Адам Кін. 

Також під час зустрічі Анастасія Голотенко, експертка Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України, Голова проєктного офісу з питань психології Міністерства освіти і науки України, розповіла про зміну підходів до організації Психологічної служби у системі освіти та бачення МОН щодо партнерства з громадським сектором для реалізації цих змін.

«Для української системи освіти вже назріла зміна підходів у роботі психологічної служби. Пріоритетний проєкт Міністерства освіти та науки України, який реалізується в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» ініційованої першою леді України Оленою Зеленською, присвячений психосоціальній та психологічній підтримці усім учасникам освітнього процесу на всіх рівнях освіти», — зазначає Анастасія Голотенко.

Анастасія Голотенко додає, що проєкт МОН охоплює два складники: внесення тематик, що стосуються психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в зміст освіти, а також переосмислення підходів до роботи психологічної служби в системі освіти. 

На експертне обговорення доєдналася Лілія Гриневич, проректорка з науково-педагогічної роботи Каразінського університету, міністерка освіти і науки України (2016-2019 рр.). Вона розповіла про професійний стандарт для вчителів, який охоплює психосоціальні компетенції, а також поділилася своїми думками щодо Дослідження.

«Те, що ми сьогодні бачимо в цьому проєкті — фактично модельний освітній курс для зрощування компетентностей у вчителів, які визначені у професійному стандарті вчителя: психологічної, емоційно-етичної та здоров’язбережувальної. Також саме дослідження мене захоплює тим, яка методологія була застосована і наскільки все було продумано. Адже ми маємо багато різної соціології та різних досліджень, але нам бракує валідності цих досліджень, і мені імпонує презентоване дослідження за розвитком інструментарію, формуванням вибірки, дизайном дослідження щодо контрольної групи, етапами дослідження, де ми бачимо, як саме цей курс міг вплинути на слухачів», — каже Лілія Гриневич.

Докторка Тара Пауелл, асоційована професорка Іллінойського університету, керувала дослідницькою частиною проєкту та розповіла на зустрічі про його методологію, результати та свої враження від роботи з українською командою. 

«Дуже складно проводити такі дослідження в регіонах, що постраждали від конфлікту. Але я думаю, що результати цього дослідження дійсно матимуть далекосяжний вплив. Ми підготували про нього публікацію для наукового журналу, щоби велика кількість людей по всьому світу змогла прочитати та побачити результати. 

Ми дійсно виявили значні покращення: вчителі, які брали участь у програмі, підвищили готовність надавати психосоціальну підтримку, покращили знання, а також знизили рівень стресу, тривоги, вигорання і депресії більше, порівняно з контрольною групою. Також значно покращилося самопочуття учасників програми», — ділиться деталями Тара Пауелл. 

Також на зустрічі розповіла про адаптацію та впровадження тренінгу Вікторія Горбунова, голова Національного комітету EuroPsy, докторка психологічних наук, психотерапевтка. Пані Вікторія вже давно співпрацює з ГО «Смарт Освіта», брала  участь у  формуванні  концепції платформи Resilience.help, допомагає відбирати науково-доказові методи для творення авторських навчальних програм, а також є ініціаторкою адаптації Універсального тренінгу з психічного здоров’я (УТПЗ), який було покладено в основу Програми «Психологічна підтримка освітян». 

«Ми досліджували, наскільки тренінг універсальний та добре сприймається фахівцями першої лінії: тими, що стоять на вході в систему —, зокрема, вчителями. Наскільки ця програма є здатною, аби її можна було адаптовувати до потреб, які мають різні фахівці першої лінії, наскільки можна робити нові формати — це те, що ви зробили: адаптували програму і зробили абсолютно новий формат. Також досліджувалася здатність до поширення: що можна додати в програму, які зробити модулі. Якщо ви подивитеся на дані, хто з фахівців, для яких розроблявся універсальний тренінг з психічного здоров’я та його адаптації, найбільше використовує цей тренінг — то це працівники освітньої сфери, зокрема і вчителі», — звертає увагу Вікторія Горбунова. 

Результати дослідження, корисні поради та вправи згодом з’являться на платформі Resilience.help. Платформа була створена спеціально для освітян, куди команда збирає практики, що є науково-доказовими, і які вчителі можуть використовувати для підтримки психологічного здоров’я для себе та для учнів. 

Детальніше про зміст тренінгу, його основи та методологію команда проєкту й дослідниці будуть говорити під час наступної зустрічі, яка відбудеться на початку грудня.

Тетяна понад 15 років практикує психотерапію, має науковий ступінь кандидата наук із психології та 15 років займалася викладацькою діяльністю у Національному університеті «Острозька академія». Наразі психологиня співпрацює з ГО «Смарт освіта», спільно з якою готує та перекладає матеріали з психологічної тематики для учителів, дітей та батьків, а також проводить заняття у шкільній програмі соціально-емоційного навчання для підлітків SPARK Resilience (СПАРК Резилієнс).

Про підлітків та важливість роботи з їхніми емоціями

Я дуже емоційна людина і переконана, що важливо давати собі можливість відчувати. Як науковиця скажу, що проблема емоцій як сфери психічного розвитку особи досліджується вченими давно. Світ, у якому ми живемо, є надзвичайно прагматичним та дуже орієнтованим на когніцію людини. Ми навчаємося розуміти і робити висновки, приймати рішення. І це безперечно важливо, але ми не повинні забувати про емоції. 

На питання, чому я почала працювати із підлітками зауважу, що формування особи починається в дитячому, а продовжується у підлітковому віці. Дослідження емоційної сфери підлітків є надзвичайно важливим, зважаючи на те, що це період становлення та розвитку особи. Він є визначальним для здійснення в подальшому (дорослому) житті успішної соціалізації, професійної діяльності, вміння долати професійні та особистісні складнощі, зберігаючи при цьому емоційну стабільність та стійкість.     

Емоційна сфера містить широкий спектр переживань та почуттів, на виникнення яких впливає можливість чи неможливість задовольнити потребу. Емоції сигналізують саме про це. Власне, підлітковий вік є емоційно насиченим періодом життя, який впливає на формування стійких реакцій та способів адаптації. З іншого боку, емоції впливають на стан здоров’я, успішність у школі, відчуття себе, готовність контактувати з іншими.

Таким чином, працюючи з емоційною сферою підлітків, можна її стабілізувати зараз та дати підліткам інструменти для вирішення актуальних для них проблем, підвищити психологічний імунітет, ймовірно вплинути на успішність, безперечно вплинути на фізичний стан. До того ж, це стане фундаментом для трансформації підлітків у стійких дорослих, які є адаптивними до безкінечних змін сьогодення, та не даватимуть емоціям взяти гору. 

Як і кожний віковий період, підлітковий вік має свої особливості, які пов’язані із розвитком психіки:

• підлітки емоційно збудливі, легко запалюються справою, яка здається цікавою, втім, так само швидко можуть перестати нею займатися через зникнення інтересу чи виникнення більш захоплюючої діяльності;
• підлітки шукають справедливості та відстоюють свою думку, тим самим відстоюють свої кордони, та різко реагують на несправедливість щодо них чи людей, які їм цікаві чи близькі;
• підлітковий вік відомий нігілізмом та невизнанням авторитетів. У підлітковому віці, як ніколи раніше, можна почути про те, що «все не так», «це не підходить», «це не працює»;
• емоційні переживання підлітків відрізняються від дитячих своєю глибиною та стійкістю, нерідко вони викликають образу та довго утримуються у пам’яті;
• підлітки інтенсивно переживають тривожність чи страх, які найчастіше пов’язані з розвитком міжособистісної та інтимної сфери, переживанням закоханості. Постійне або ускладнене переживання цього може викликати ускладнення психологічного стану;
• складність почуттів та емоцій, відсутність навичок розуміння та контролю емоційної сфери може бути причиною переживання «невідповідних» емоцій. Наприклад, сльози як реакція на ситуацію, яка викликає злість: її небезпечно чи неможливо ідентифікувати чи переживати, тому з’являється інша реакція у вигляді сліз;
• розвиток самосвідомості та рефлексії супроводжується впливом на власну самооцінку, яка найчастіше необ’єктивна і негативна;
• у підлітків є надзвичайно важлива потреба у схваленні, прийнятті та визнанні членами колективу, до яких вони тяжіють у цей період. Батьки знають про цей час як про період, коли думка приятеля є важливішою за думку дорослих через втрату ними авторитету. Інколи цей страх відторгнення колективом спонукає до неправильних, нездорових чи небезпечних вчинків;
• підлітки формують дружні зв’язки за інтересами та перебувають у них тривалий проміжок часу.

Накладання всіх цих переживань на контекст війни, звісно, підсилює певні процеси, що може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Особисто я люблю підлітковий вік, бо він уже усвідомлений, але багатогранний і різнобарвний. Дорослі, які перебувають поруч із підлітками, насправді, почуваються не менш нестабільно, часто остерігаються та лякаються цього періоду. Як психолог та психотерапевт я тяжію працювати із дорослими, а підлітків вважаю теж такими, тому вони завжди були у моєму полі професійної діяльності. У силу розхитування авторитетів, підліткам важливо знати, що є дорослі, які залишатимуться із ними попри їхні внутрішні процеси. Я вважаю себе доволі стійкою у цьому, тому ризикую будувати такі відносини.

Про емоційний інтелект та як з ним працювати

Давайте почнемо із класичного теоретичного розуміння поняття. Емоційний інтелект – це здатність відчувати, виражати, розуміти та керувати емоціями. З цим тісно пов’язані вміння формувати міжособистісні зв’язки. Навчання емоційному інтелекту сприяє формуванню відкритості, самоусвідомлення та можливості проживати емоції, особливо складні, адже це є фундаментом для емоційного розвитку та дорослості.

Вміння проживати як позитивні, так і негативні емоції, свої та інших людей, – це ознака емоційного інтелекту. Я маю на увазі, що для успішної соціалізації та взаємодії важливо помічати не лише власні емоції, а й ідентифікувати, що відбувається з іншими людьми, з якими ми взаємодіємо. Чим раніше ми навчимося це робити, тим більша ймовірність, що ми зможемо навчитися адаптовуватися у невизначеності, знаходити здорові способи реагувати на стресори та долати виклики, бо, направду, наше сьогодення є невизначеним і сповненим викликів.

Класична модель емоційного інтелекту, розроблена Д. Маєром та П. Саловей, включає емоційне сприйняття, інтеграцію, розуміння та менеджмент. Тож, розвиваючи емоційний інтелект, ми вчимося сприймати емоції (помічати, відчувати їх на тілесному рівні також), інтегрувати, розуміти, чим вони викликані, та як можна їх прожити, і зрештою, дати собі можливість конструктивно їх розмістити у контексті конкретної ситуації.

Підліткам емоційний інтелект допомагає розуміти, хто вони і що відчувають. З клінічної точки зору, низький емоційний інтелект асоціюється із високим рівнем ризику переживання тривоги та депресії.  

Серед інструментів, які допомагають розвивати емоційний інтелект, я б виділила:

• Щоденник емоцій (фіксація події та емоції, яка відчувалася в результаті проживання події). Я заохочую за можливості щоденно вписувати бодай 1 емоцію, яку було помічено. Я прошу також звертати увагу і на те, якими фізичними відчуттями у тілі супроводжується емоційне переживання. 
• Про почуття важливо говорити з іншими та легалізувати емоції, які переживаються. Немає поганих емоцій, вони є нашою реакцією на ситуацію, а тому повинні проживатися, а не уникатися.
• Оволодіння методами релаксації, медитації, йога, вправи на дихання. 
• Розвиток рефлексії та навчання технікам відтермінування реакцій (зупинитися та порахувати до 10).
• Розвиток навички співпереживання.
• Читання та обговорення книг, де йдеться про підліткові історії.
• Розвиток комунікативних навичок, асертивності та вирішення конфліктів.
• Залучення до групових діяльностей, де практикується комунікація та співпраця.

Розвиток емоційного інтелекту у підлітків потребує часу і постійної практики, але ці навички значно поліпшують їхнє життя, допомагаючи краще розуміти себе та інших, а також ефективніше долати виклики. Між іншим, багато що з цього ми робимо на курсі СПАРК Резилієнс.

Дати емоціям жити

З мого професійного досвіду, робота з емоціями ніколи не буває швидкою, але вона однозначно кольорова, як і емоції, які в певний момент часу стають помітними і безпечними.

Пам’ятаю, як колись до мене звернулася 15-літня дівчинка, яка не вміла злитися. І ми працювали над тим, щоб дозволити їй відчувати і проживати цю емоцію. Злість як емоція дуже витісняється соціумом, і дітей нерідко навчають не злитися. Повторюсь – всі емоції важливі і всі вони хороші, немає поганих емоцій. Є емоційні реакції людей, які батькам не комфортні, і ми намагаємося їх уникати, наприклад, навчаючи дітей бути «хорошими», а значить, не злитися.

У тій ситуації дівчинка дуже любила дорослих і боялася їх втратити, тож заборонила собі відчувати злість, бо інакше, вона думала, вона би втратила батьків, які б перестали її любити. Пішло багато часу на те, аби визнати, що злість має право відчуватися, вона не руйнує, можна відчувати її і залишатися у гарних стосунках з іншими. І це було величезним здобутком. Варто пам’ятати, що коли ми навчилися відчувати якусь емоцію, то ми не будемо відчувати тільки її, ми просто вводимо її у систему координат наших емоцій.

Хочу підкреслити, що невміння помічати та жити емоції є небезпечним. Інколи це набуває соматичної природи. Ми хворіємо. Тож не забуваймо, що діти мають право на дитинство, а емоції на те, щоб їх помічали та проживали. 

Про програму СПАРК Резилієнс

Як я вже казала, для мене особисто важливо, щоб дитина жила дитинство. І у цьому цінність програми SPARK Resilience, бо там ми звертаємо на це увагу.

Із «Смарт освітою» – громадською організацією, що втілює освітні та психологічні проєкти, зокрема СПАРК Резилієнс, я особисто познайомилася уже у розпал повномасштабної війни в Україні, у 2023 році, коли співзасновниця «Смарт освіти» пані Оксана Макаренко шукала можливості втілити в життя свою ідею створити сайт-каталог для освітян (і не тільки), де були б розміщені цікаві матеріали, міжнародні програми, досвід міжнародних науковців, що викладений у програмах психологічної підтримки себе, дітей, інших тощо.

Ця ідея була реалізована, платформа має назву resilience.help і, насправді, має багато різних, важливих матеріалів, які допомагають нам переживати складні періоди та залишатися стійкими. Наголошу, що платформа оновлюється матеріалами, усі вони є науково-доказовими та дієвими: там є поради тим, хто їх потребує, та інформація для тих, хто хоче дізнатися природу тих чи інших психічних явищ. Головною аудиторією та читачами матеріалів, безперечно, є освітяни України, але відвідувачами платформи є і діти, і батьки.

СПАРК Резилієнс, шкільна програма соціально-емоційного навчання для підлітків, що спирається на позитивну психологію та когнітивну поведінкову терапію, була надана ГО «Смарт Освіта» британською ГО «Partnership for Children». Від самого початку нашого знайомства із представниками британської організації у мене виникало відчуття, що їхні програми мені подобаються. Тому, коли постало питання, з якої програми ми б почали роботу із українськими дітьми та підлітками, було обрано СПАРК Резилієнс, бо він передбачає роботу саме із дітьми 10-13 років.

Власне, СПАРК Резилієнс не є психотерапевтичною інтервенцією. Це програма, яка навчає дітей та підлітків усвідомленню та розвиває в них емоційну обізнаність. Між іншим, розробники програми довели її ефективність у зниженні рівня депресії та підвищенні рівня самооцінки у підлітків.

Ми вже почали цю програму і маємо перших її україномовних слухачів. СПАРК вчить бути стійкими і робить це у ненав’язливий та цікавий спосіб. Там невеличкими простими кроками ми вибудовуємо міцний та щільний емоційний каркас, навичку утримувати який ми матимемо і в подальшому дорослому житті. Якось я почула коментар, що програма не відповідає віковим особливостям українських дітей, бо наші діти доросліші за інших, а програма надто дитяча.

У тому, що наші діти дорослі, немає сумнівів. Але для мене це різні речі: вміти вирішувати проблеми, подекуди дуже дорослі, що більше про когнітивну сферу, та відчувати емоції, тобто проживати життя, залишатися чутливим та емпатійним, що належить до емоційної сфери. І це не про щось, що краще чи гірше, це про комплексність і важливість. Я переконана, що ми, дорослі, маємо докладати зусиль, щоб попри складнощі сьогодення діти жили усі вікові періоди, а не перескакували їх.

Я не перестаю захоплюватися, скільки багато знають і вміють діти та підлітки. І мені вони завжди цікаві, що безперечно допомагає будувати із ними гарний міжособистісний зв’язок. Тож я ціную саму можливість творити спільний простір із українськими підлітками, які переживають свої внутрішні процеси і дозволяють дорослим брати в цьому участь. А інколи мені просто по-людськи хочеться, щоб наші діти та підлітки проживали свої процеси так, як це передбачено природою, але без впливу на це війни, яка, на жаль, залишає свій слід.

Принагідно нагадаю, що якщо вам цікаво дізнаватися про емоційний інтелект та ваша дитина висловлює бажання приєднатися до курсу СПАРК Резилієнс, напишіть на spark-ukr@smart-osvita.org.

Авторка: Ольга Лещик, журналістка, викладачка, режисерка

Пані Тетяна понад 15 років практикує психотерапію, має науковий ступінь кандидата наук із психології та 15 років займалася викладацькою діяльністю у Національному університеті «Острозька академія». Наразі психологиня співпрацює зі «Смарт освітою», спільно з якою готує та перекладає матеріали з психологічної тематики для учителів, дітей та батьків, а також проводить заняття у шкільній програмі соціально-емоційного навчання для підлітків SPARK Resilience (СПАРК Резилієнс).

«СПАРК Резилієнс» – шкільна програма соціально-емоційного навчання для підлітків, що спирається на позитивну психологію та когнітивно-поведінкову терапію, була надана «Смарт освіті» британською ГО «Partnership for Children».

Розвиваючи емоційний інтелект, наголошує Тетяна Ширяєва, ми вчимося сприймати емоції, інтегрувати, розуміти походження та як можна їх прожити і дати собі можливість конструктивно розмістити ці емоції в контексті конкретної ситуації. 

«Я впевнена, що ми, дорослі, маємо докладати зусиль, аби попри труднощі сьогодення діти проживали всі вікові періоди, а не перескакували їх. Я не припиняю захоплюватися тим, як багато знають і вміють діти та підлітки. Ціную саму можливість творити спільний простір із українськими підлітками, які переживають свої внутрішні процеси і дозволяють дорослим брати в цьому участь», – каже Тетяна Ширяєва.

Підлітковий вік є етапом становлення особистості, розмиття авторитетів, часто характеризується нігілізмом. Тетяна Ширяєва надає перелік визначних рис цього періоду та наводить низку інструментів, які допомагають розвивати емоційний інтелект, зокема ведення щоденника емоцій, опанування дихальних вправ і розвиток рефлексії. 

Повне інтерв’ю можна прочитати на сайті видання «Дзеркало тижня» за посиланням.

Що таке СПАРК Резилієнс

Проєкт СПАРК Резилієнс – це програма із 10 занять для підлітків, віком 10-13 років. В основі курсу – науково-доказові методи. Програму розробили британські вчені Ілона Бонівелл та Люсі Раян. Вона є універсальною, тобто однаковою для учасників із різних країн. Навчання апробували та адаптовували у багатьох країнах світу.

Матеріали для навчання надали представники британської громадської організації Partnership for Children.

Курс містить вправи та техніки із:

• когнітивно-поведінкової;
• позитивної терапії;
• психології глибинного усвідомлення чи mindfulness.

СПАРК Резилієнс розробили, щоб розвинути стресостійкість підлітків та навчити їх технікам стабілізації, позитивно вплинути на їх самооцінку та навички соціальної взаємодії.

У підлітків, які брали участь у цій програмі, знизився рівень депресії, підвищилася самооцінка та ефективність. Тож зважаючи на складні умови для українських дітей сьогодні, СПАРК Резілієнс обрали, щоб навчити дітей бути емоційно стійкими.

Як відбувалися заняття СПАРК Резилієнс

На участь у проєкті «Смарт освіти» зареєстрували 60 підлітків. Вони навчалися щотижня у навеликих групах по 12 – 15 людей, онлайн. Елементами роботи з дітьми були:

• робота з емоціями;
• негативними автоматичними думками;
• розвиток навичок асертивної поведінки.

Заняття були максимально практичними і передбачали активну участь, виконання завдань. Особливо подобаються підліткам вправи на дихання. Наприклад, під час усвідомленого дихання підлітки працюють із уявою: подумки подорожують у певне місце, завдяки цьому вчаться стабілізувати психоемоційний стан.

«Після закінчення програми батьки помічають зміни в емоційному стані дітей та кажуть, що дитина стала менш емоційно вибуховою. Часто йдеться про те, що діти готові до соціалізації з однолітками. Особливо це стосується дітей, які вимушено покинули територію України чи переходять з онлайн навчання до офлайну. Серед найтиповіших запитів: складнощі із проживанням емоцій, складнощі із соціалізацією, надмірна емоційна чутливість, переживання досвіду війни та переїзд до іншої країни», – пояснює психологиня програми Тетяна Ширяєва.

Під час адаптації програми для роботи із українськими підлітками спеціалісти «Смарт освіти» дещо додали до занять та навчальних матеріалів, зокрема, розробили додаткове керівництво для батьків.

Воно дасть дорослим розуміння суті програми, в якій беруть участь їхні діти, а також містить вправи, які можна виконувати вдома, разом із родиною. Цей посібник батьки отримають разом із щоденником для учня.

«Нам здалося гарною ідеєю розповісти батькам про вправи, які ми використовуємо під час занять. Більше того, сім’я – це система, в якій емоційний стан однієї ланки впливає та залежить від стану іншої ланки. Тому, за умови, що це буде цікаво батькам, бо щодо корисності сумнівів немає, уся сім’я зможе практикувати техніки КПТ чи mindfulness», – каже психологиня Тетяна Ширяєва.

СПАРК Резилієнс не передбачає глибокого опрацювання травматичного досвіду у групі, хоча на занятті постійно присутній психолог. Втім, якщо дитині варто пропрацювати складні моменти в житті, то можуть отримати індивідуальну консультацію (один на один із спеціалістом).

Розвиток навичок стресостійкості у підлітковому віці – це правильна стратегія для психологічно здорового дорослішання. Наразі фахівці завершують роботу з попередньою групою та збирають відгуки про курс. Крім цього, планують навчання у інших групах, до участі в яких зареєструвалися понад 90 учасників.

Матеріал підготовлений спеціально для психологічної платформи Resilience.help.

Resilience.help — це безоплатна психологічна платформа-каталог, що обʼєднує найкращі світові та вітчизняні практики психологічної допомоги всім учасникам освітнього процесу та актуальні тренінгові програми від  ГО “Смарт освіта”. 

Проєкт Resilience.help створений ГО «Смарт освіта» за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”.

Зареєструватися для участі в заходах вчителі й учительки можуть, заповнивши google-форму нижче або за посиланням. Звертаємо увагу, що кількість учасників і учасниць для кожної зустрічі обмежена: 15-20 осіб. 

Під час роботи педагоги й педагогині можуть стикатися з низкою викликів. Зокрема:

• складними ситуаціями під час взаємодії з дітьми чи їхніми батьками; 
• конфліктами між учнями; 
• втручанням у навчання з боку дорослих. 

Утім, не завжди учителі й учительки можуть дати раду з такими ситуаціями, адже часом усім нам бракує досвіду, як правильно відреагувати на ту чи ту подію. Крім того, у стані стресу спонтанно може ввімкнутися неочікувана для нас самих емоційна реакція.

Усі ці питання педагоги й педагогині зможуть обговорити під час супервізійних сесій із психологинями. Зустрічі відбуватимуться в травні за таким розкладом:

• 8 травня (середа) з 18:00 до 19:30;
• 18 травня (субота) з 11:00 до 12:30
• 20 травня (понеділок) з 18:00 до 19:30.

Ми просимо освітян і освітянок дати можливість якомога більшій кількості вчителів доєднатися до супервізій, тому зареєструватися для участі можна лише в одній зустрічі. Педагоги також можуть вказати під час заповнення анкети зручну дату й час сесії (організатори не гарантують учасникам місце саме в обраній групі, це залежатиме від наявності місць). 

За результатами супервізій підготують матеріали з психологічної підтримки вчителів у складних ситуаціях, які можуть виникати під час освітнього процесу. Усі розробки з’являться в публічному доступі. Завантажити матеріали педагоги зможуть безплатно.

АНКЕТА

Знайти корисні ресурси, поради й тренінги щодо життєстійкості освітяни, учні та їхні батьки можуть також на порталі проєкту “Resilience.Help” від ГО “Смарт освіта”.

Майже 2 роки тому університет став нашим партнером у проєкті «Україна розмовляє англійською» і дотепер допомагає залучати іноземних волонтерів, які проводять безоплатні заняття з англійської мови для українських дітей.

Наступним кроком співпраці стала технічна підтримка наших освітніх проєктів. Університет безкоштовно надав «Смарт освіті» Learning Management System (LMS) – систему управління навчальною діяльністю, яка використовується для розробки, управління та поширення навчальних онлайн-матеріалів із забезпеченням спільного доступу. Завдяки цій системі ми наразі маємо можливість проводити безпечне онлайн-навчання для українських дітей та надолужувати їхні освітні втрати.

А у березні 2024 наша ГО та Університет Монаша вийшли на новий рівень партнерства та розпочали розробку рекомендацій для іноземних та українських вчителів щодо того, як працювати з українськими дітьми в умовах війни.

12 березня у місті Прато, Італія, відбувся воркшоп «Trauma-Informed practice education», у якому взяли участь науковці Університету Монаша, представники ГО «Classrooms Without Walls» та представники ГО «Смарт освіта»: Олена Жупанова, менеджерка проєкту «Україна розмовляє англійською», Оксана Макаренко, керівниця психологічного напряму організації, та Тетяна Ширяєва, науковиця, психотерапевтка та наша партнерка.

Мета зустрічі – розробити рекомендації для іноземних вчителів про те, як працювати з українськими дітьми під час війни та враховувати усі особливості такого формату роботи. Окрім цього, іноземні партнери нададуть свою експертизу у викладанні та психологічні поради, які ми обʼєднаємо із власними напрацюваннями та надамо українським освітянам.

Під час воркшопу українська частина команди провела презентацію досліджень стану українських дітей в умовах війни: розповіла про те, скільки дітей вчиться онлайн, офлайн та у змішаному форматі, що таке «змішаний формат» та як він працює, скільки учнів пропускають школу через повітряні тривоги тощо. Розповіли також і про психологічні особливості вчителювання: як ми даємо раду стресам вчителів, дітей і батьків; які особливості спілкування та взаємодії з дітьми ми маємо; які правила і «табу» виникли через війну.

«Не називайте нашу війну «конфліктом». Те, що відбувається в Україні – це масивні бойові дії та руйнування, співмірні з Другою світовою війною. Термін «конфлікт» применшує масштаб.

Українців, що переїхали через російську агресію, може травмувати слово «біженці». Велика частина з них хочуть повернутися додому, і краще називати їх «displaced» (ті, що тимчасово переїхали), а не «refugees» (біженці).

Моєю задачею було озвучити та зробити видимими ці та подібні речі з українського контексту. «Ми можемо надати свою підтримку та експертизу, – сказав нам австралійський університет Монаш, – і готові розробити рекомендації щодо роботи з дітьми під час війни, але нам потрібні ви, аби пояснити речі зсередини. Ті, яких ми не бачимо», – розповідає Олена Жупанова.

На воркшоп також приїхала учениця проєкту «Україна розмовляє англійською» Софія Якименко, щоб стати голосом українських дітей та розповісти про особливості сприйняття учнями процесу навчання в умовах війни:

«Усі діти переживають цю війну по-різному: хто в бомбосховищі, хто за кордоном, а хто в квартирах без електрики. Для всіх це різний досвід, і тому дати поради, які працювали б для всіх, неможливо. Проте є загальні рекомендації, яких, на мою думку, варто дотримуватися під час роботи з усіма дітьми.

Для іноземних волонтерів це: не називати війну конфліктом, не казати, що культура – поза політикою, та не називати тимчасово переміщених осіб емігрантами чи біженцями, адже більшість з них хоче повернутися.

Також треба розуміти, що через війну українські діти подорослішали швидше за їхніх однолітків з-за кордону, тож і підхід до них має бути відповідний, не дитячий. Ну і найголовніше, що стосується і українських вчителів, і іноземних волонтерів: треба вміти слухати дітей і питати їх, про що вони хочуть говорити саме у цей момент навчання».

Софія з нами від самого початку проєкту, і хоч наразі проживає з родиною в Італії, продовжує бути активною учасницею українського середовища. У свої 14 років дівчина бере участь у великій кількості міжнародних активностей – зокрема, спільно з «Classrooms Without Walls» веде лідерську групу та пише книжки.

«З проєктом «Україна розмовляє англійською» я вже 2 роки. Ще від моїх перших зустрічей у Львові, куди я тимчасово переїхала з батьками на початку війни, він дав мені можливість спілкуватися з однолітками-однодумцями і підтримував мене, поки я повернулася назад до Києва, вступила у новий ліцей та виїхала в Італію. Крім того, ці зустрічі продовжують з кожним днем показувати, що є люди за кордоном, які готові допомогти, чим можуть, і підтримують українців. Як сказала одна з афганських студенток Classrooms Without Walls, ці зустрічі нагадують нам, що людяність досі існує».

Програма співпраці з Університетом Монаша щодо розробки рекомендацій для вчителів розрахована до кінця вересня 2024 року. У результаті програми ми презентуємо розроблені матеріали для іноземних волонтерів та українських вчителів, а також надамо психологічні матеріали для освітян із врахуванням особливостей стану дітей в умовах війни.

Раді почати таку цікаву і корисну співпрацю та обʼєднати людей з усього світу: із різним досвідом, проте з однією метою – допомогти українській системі освіти та українським дітям навчатися не лише якісно та ефективно, але й комфортно і безпечно.