Учасники мали змогу познайомитися з іншим видом есе — художнім, де, на відміну від аргументативного, вже не діє сувора структуризація, а думку можна висловити вільніше. 

Зустріч розпочалася з невеликої розминки: лекторка спитала учителів, як би вони пояснили учням, що таке есе. 

«Політ думки, вільне письмо, сентенція думок, свої думки на папері, власний погляд, думка 3D», — писали наші учасники, і це все, каже Марія Титаренко — правильні визначення. 

«Античні філософи мали дуже впорядковане думання, вони робили з хаосу космос, а есеїстика робить з космосу хаос — це все про вільнодумання, яке характерне есе», — каже лекторка.

Марія Титаренко розповіла вчителям про:

• словникові та авторські визначення есеїстики; 
• історичний розвиток жанру есею, його світові аналоги;
• художні особливості та різновиди жанру;
• есему та есеїстичне мислення;
• те, чому тема в есе не дорівнює ідеї;
• як структурувати думку;
• те, як редагувати свій текст та чому до нього треба сідати мінімум тричі;
• сторітелінг, деталізацію та сенсибельність у тексті.

«Думка — пластична, з нею можна бавитися, пересипати з руки в руку, як пісок, переливати з посудини в посудину. З нею можна експериментувати. Варто зрозуміти, що з думкою можна працювати, як і з матеріалом, що піддається на наші маніпуляції», — визначає роботу із думкою в есе Марія Титаренко.

Тренерка додає, що есе — це відображення автора чи авторки, яке подається під авторською оптикою есеїста чи есеїстки. А також цей жанр — оптимальний для того, аби виявити своє оригінальне письмо та рефлексію.

«Есеїст — інтелектуальний провокатор, що ставить під сумнів звичні твердження. Есеїст готовий змінити свою думку, він не задає тон, а переосмислює, переоцінює. Для есеїста важливий не висновок, а сам процес мислення, у який він включає свого читача», — цитує пані Марія Олександру Гнатюк, польську дослідницю у галузі українознавства, перекладачку та популяризаторку української літератури. 

Під час тренінгу Марія Титаренко розповіла вчителям також і про важливі складники есеїстики:

• позиція «я» (а не ми), писання про щось;
• оригінальна ідея;
• авторська стилістика;
• неповторність / свіжість / креатив;
• міждисциплінарність;
• метафорика, сенсибельність (доторк до органів чуття: зору, слуху, нюху);
• виразні доцільні думки;
• розгортання сюжету думки.

«Можете також пропонувати своїм учням опісля вивчення теми про есе визначити, чим для них є цей жанр: чи для них він є тим польотом думки, або ж чимось зовсім іншим. Адже їх мислення — інше, дуже часто це кліпове мультимедійне мислення, яке відрізняється від нашого. Саме тому послухати їхні дефініції також може бути корисним та цікавим», — радить Марія Титаренко. 

Також тренерка радить не давати учням банальні теми, а формулювати їх так, аби вони наштовхували дітей на ідеї та свіже мислення. Наприклад, формулювати тему не «Осінь», а «Чому ця осінь для вас не схожа на всі попередні?». 

Лекторка застерігає і від помилок, яких можна припуститися під час написання есе:

• моралізаторство;
• використання слів-загальників;
• кліше/ штампи;
• абзац-розбіг (зазвичай перший абзац, у якому ми налаштовуємося на текст є зайвим для сенсу);
• оповідання;
• писання у форматі «все про все».

«Есей — це малесенький уламок, фрагмент думки. І чим він менший, тим цікавіший і глибший. Не треба туди давати все, що думаєш і знаєш, усе пояснювати, а краще прописати ті думки й відчуття, які стосуються саме цієї крапочки. Не треба боятися, що це всього лиш піщинка у великому можливому морі есеїстики, бо це є викристалізуваний момент думки. І не треба переживати, що ця піщинка є замалою, чи не має значення», — цитує пані Марія Тараса Прохаська, есеїста та письменника. 

«Національний проєкт: пишемо есе» — інноваційне навчання письма для учителів та учнів, що передбачає впровадження унікальних методичних матеріалів, які сприятимуть розвитку критичного мислення, навичок письма та читацької грамотності українських школярів.

Ці матеріали «Смарт освіта» розробила на основі інструментів National Writing Project (США) з доведеною ефективністю (за результатами досліджень SRI) та виклала їх на сайті проєкту у форматі 9 модулів та допоміжних художніх й наукових текстів, які освітяни можуть використовувати у своїй роботі безоплатно: https://essay.nus.org.ua/

«Національний проєкт: пишемо есе» здійснює ГО «Смарт Освіта» за підтримки Grammarly, National Writing Project, Theirworld та Global Business Coalition for Education.

Пілотування матеріалів здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Знайомтесь, це Лев – талановитий музикант, що наразі навчається у німецькій школі на факультеті дизайну, проте щиро прагне зберігати звʼязок з Україною та прославляти свою батьківщину у майбутньому. Хлопцю 17 років, він родом із села Новосілки Фастівського району, а від початку повномасштабного вторгнення проживає у Німеччині. Цього року юнак заочно закінчив Боярський академічний ліцей «Лідер», а наразі навчається у старшій німецькій школі «TGSBBZ Fachoberschule Design».

«Я вибрав цю школу спонтанно та без довгих роздумів, але вже майже закінчивши перший навчальний рік можу твердо сказати, що не шкодую.

За системою навчального закладу, паралельно з навчанням учень проходить практику у кількох місцях. За моєю спиною 3 місяці досвіду в столярні, 3,5 місяці в рекламному бюро та 5 місяців у ковальні (де я й досі працюю).

Завдяки практиці мої фізичні показники та ментальна стійкість збільшились, і я зміг подолати всі труднощі та зробити подих вже дорослого життя» , – розповідає хлопець.

Найбільшу пристрасть Лев має до музики, і з семи років грає на акордеоні. Після закінчення музичної школи, переїхавши в Німеччину, хлопець продовжує навчання та паралельно виступає з двома оркестрами.

Окрім того, юнак грає на гітарі та навіть мав власний рок-гурт «The Lions», що вже давав кілька концертів. Наразі Лев шукає нових музикантів, додатково вивчає фортепіано та намагається привести своїх сестру і брата у світ музики.

«Гурт утворився за моєю ініціативою у 2022 році, коли я переїхав до Німеччини, і проіснував до осені 2023 року. Ми робили кавери на  пісні відомих виконавців України та й усього світу, а також придумували щось своє. Від початку я створив гурт для задоволення, репетиції проводились не кожного тижня, але ми змогли дати з десяток концертів, один з яких був у театрі. У цілому цей гурт дав мені багато чудових емоцій та поштовх рухатись у напрямку музики й далі, тож на сьогоднішній день я тримаю вектор у цей бік» .

Шлях у «Залишаємось з Україною» 

Лев дізнався про наш проєкт у серпні 2022 року, і вже з початку вересня приєднався до 10 класу. Про «Залишаємось з Україною» йому розповіла мама, запропонувавши надолужити освітні втрати, адже віддалене  навчання в українській школі давалось хлопцю непросто. Цього червня юнак закінчив 11 клас і щиро ділиться своїми фідбеками з учителями та командою «Смарт освіта».

«Це були справді незабутні 2 роки мого життя у проєкті, за які я подорослішав, отримав безцінні заняття та неабиякий багаж знань. Вся команда та вчителі є для мене героями, адже вони роблять неймовірні зусилля для майбутнього України.

Комунікація з сенсеями історії, літератури та мови завжди проходила на найвищому рівні задоволення, а подача інформації була кожному зрозуміла та чітко запам’ятовувалась.

Кожен урок був, як окрема маленька історія. Особливо приємні були зимові вечори, коли я грав колядки на акордеоні для присутніх на конференції, а потім у різдвяній атмосфері слухав, вкрившись ковдрою, розповідь учителя», – ділиться Лев.

Ми також запитали в юнака, що він отримав від проєкту, з яким багажем його завершив, а також чи трапилося з ним щось неочевидне за період навчання.

«Усе, що бажав від проєкту, – я отримав. Неперевершені вчителі, неабиякий обсяг інформації та приємна комунікація. Що є неочевидним – це те, що навчання в проєкті дало мені дисципліну, завдяки якій я зміг покращити інші сфери мого життя. Здобути цю дисципліну було зовсім непросто, адже не завжди було бажання приєднуватись до лекцій. Моєю мотивацією завжди була та частина мене, яка бажала рухатися далі та розвиватися, не зважаючи ні на що. І воно того справді варте, адже біля Історії України, Української мови та літератури у мене стоять справді достойні оцінки в табелі. За цю дисципліну я справді вдячний проєкту. 

А також.. відвідуючи лекції 3 дні на тиждень, попри відстань у кілька тисяч кілометрів, я відчував зв’язок з Батьківщиною та рідним домом. Вчителі давали мені цей зв’язок, за що я їм також безмежно вдячний, адже вони зробили неабиякий вклад у розвиток не лише мене, як особистості, але й усіх школярів, які доєднались» .

Про свої плани після випуску з проєкту Лев розповідає спокійно і з прийняттям того, що у свої 17 він і досі стоїть на перехресті різних професій та не має уявлення, який шлях йому обрати. З дитинства у хлопця було багато варіантів: вступити в консерваторію, створити бренд одягу, робити музичні інструменти, конструювати зброю, стати архітектором чи сенсеєм з карате. І наразі обирати щось одне юнаку досить складно.

«Я б хотів займатися великою кількістю речей, але розумів, що мушу сфокусуватися на основній цілі. А глобально – я хотів би прославити мою батьківщину та стати у лави тих легендарних особистостей, які зробили величезний внесок у становлення України та її незалежності. Тож я вкладаю багато енергії та зусиль у все, що роблю, не покидаю при перших викликах, які зʼявляються на горизонті, і це, на мою думку, надважлива навичка для будь-якої професії, яку я надалі оберу» .

_________________

Проєкт «Залишаємось з Україною»  реалізовується ГО «Смарт освіта» за підтримки Global Giving.

Викладачки з нашого безоплатного проєкту «Україна розмовляє англійською» Анна Робінсон та Ельза Канаріо (Іспанія та Португалія) ще у березні 2022 року створили ініціативу «Bracelets and peace» («Браслети та мир»). Волонтерки разом з учнями виготовляють прикраси в жовто-синіх кольорах та продають їх на ярмарках, конференціях, у майстернях тощо. А зібрані кошти спрямовують на допомогу українським школам, дитячим будинкам, переселенцям, постраждалим від російської агресії, та лікарням. 

Оскільки Анна та Ельза – вчительки та кембридзькі екзаменаторки, вони мають широку мережу знайомих серед шкіл та вишів. Вони постійно відвідують конференції, де розповідають про Україну і свою ініціативу, адже можуть допомогти. У навчальних закладах Анна та Ельза проводять майстеркласи з виготовлення прикрас.

«Щоразу, коли я відчуваю втому, гарантовано хтось напише повідомлення з подяками для «Bracelets and peace», та наскільки вони цінують те, що ми робимо» – ділиться Анна Робінсон.

«Як учасники «Bracelets and peace» ми постійно отримуємо повідомлення від дитячих будинків і шкіл по всій Україні, які потребують нашої термінової підтримки, тому не гаємо часу на роздуми! Усі вільні години та енергію я спрямовую на організацію якомога більшої кількості семінарів, щоб зібрати кошти для допомоги Україні. На цих майстер-класах ми не тільки вчимо дітей робити красиві браслети з кольорами України, а також розповідаємо, ЧОМУ вони їх роблять і ДЛЯ КОГО», – ділиться Ельза Канаріо.

Анна ж ділиться, що діти, які повертаються до очного навчання і мають гарно оснащені укриття, – безмежно вдячні ініціативі. І це саме те, що її надихає. Адже їхня організація неодноразово купувала «дрібнички» для укриттів у різні школи: нові стільці, обігрівачі, пледи тощо.

Лише у квітні від ініціативи зі студентами Colégio Efanor, Португалія, було зібрано 375 євро від продажу браслетів! На ці гроші та разом із зібраними в Centro Britânico, International House Braga, волонтери придбали необхідні засоби гігієни для переселенців, які тимчасово проживають в Одесі, де ними опікується Громадська організація «Південь разом».

Окрім цього, у гольф-клубі Santa Marina засновниці ініціативи продають чохли для ключок, виготовлені власноруч. А до Дня вишиванки у Сантандері вони провели майстер-клас із плетіння браслетів для всіх охочих дітей. На гроші, зібрані на останній конференції вчителів — APPI, планують придбати маршрутизатори для шкіл, щоб ті змогли продовжити навчання з наступного року.

Для Анни та Ельзи найголовніше — довіра людей. Тому у них є сайт та сторінки у соцмережах ініціативи «Bracelets and peace», де представлені фотодокази гуманітарної допомоги.

«На конференціях для вчителів у Португалії, на яких я виступала, вчителі самі пропонували допомогу. Дві школи робили браслети та інші речі для продажу. А в Іспанії всі школи, де ми були, просили нас повернутися, збирали гуманітарні речі або організовували заходи для збору грошей», — згадує Анна.

Спілкування з дітьми в Україні – те, що надихає волонтерок не втрачати сили та понад два роки допомагати Україні: 

«Моя мотивація — це діти, які наповнюють своєю стійкістю та добротою, попри те, що вони живуть у жахливих умовах війни. Наше спілкування поза межами класу допомогло усвідомити справжні масштаби, оскільки мені надсилають повідомлення та фотографії того, що відбувається в реальному часі», – зізнається Ельза. 

Ми безумовно вдячні нашим волонтеркам не лише за навчання українських дітей англійської, а й за всю підтримку та допомогу українським школам, дитячим будинкам та лікарням! Дякуємо, що залишаєтесь із нами.

Телеграм-канал проєкту з анонсами та розкладом зустрічей.

Проєкт реалізовується ГО «Смарт освіта» за підтримки ГО “Classrooms Without Walls”, Ocean Wise Conservation Association, Strive2Thrive та GlobalGiving.

Брат та сестра у нашому проєкті вже 2 роки. Даша – активна, весела і талановита 11-річна дівчина, що наразі закінчує 6 клас. Єгор – 14-річний учень 7 класу, що має особливі освітні потреби – адже має певні розлади соціалізації, поведінки і шкільних навичок.

До проєкту діти долучилися у вересні 2022 року, перебуваючи у Державі Катар, адже їхній тато працював там за контрактом. Дарʼя тоді навчалася в 5 класі, а Єгор – у 6. Діти у той час навчалися в місцевих школах англійською мовою, а також паралельно – на екстернаті в українському “Державному ліцеї “Міжнародна українська школа”.

“Фактично, ми навчалися самостійно в українському ліцеї – вчителями були ми, батьки, а також бабуся з дідусем через скайп. Також ми долучали репетиторів, але знайти і оплатити таку кількість репетиторів, і ще й знайти для цього час – було вкрай складно.

Коли ми долучилися до проєкту, навчання стало значно легшим. По-перше, це був зручний час, по-друге, програма відповідала класам, і по-третє та найголовніше, – це ставлення вчителів до наших дітей.

Донька була в захваті, вона казала: “Мама, це найкращі вчителі, вони питають нашу думку, питають про настрій, вони називають нас зірочками”.

А особливу вдячність проєкту ми, як батьки, хочемо висловити за підхід до навчання нашого сина Єгора, що є дитиною з особливими освітніми потребами”, – розповідає мама Світлана.

Пані Світлана згадує, що на початку навчання сина у проєкті було складним – вони з чоловіком сиділи поруч на уроках і допомагали Єгору як асистенти. Але з часом хлопець звик і почав сам підключатися на урок.

“Йому цікаво у проєкті, він залучений в силу своїх можливостей. Учителі дуже толерантні і витримані щодо його поведінки і темпу сприйняття інформації. Ми отримали багато додаткових порад, бачимо включеність і вмотивованість вчителів Єгора. Це дуже надихає та дає нам сили рухатися далі. Бо навчання дитини з особливими потребами – це складний і незрозумілий шлях, наче задача з зірочкою, але з такими вчителями ми віримо, що все вийде”, – ділиться Світлана.

Нещодавно родина повернулася до України. Діти наразі навчаються очно у місцевих школах, але також продовжують навчання у нашому проєкті.

“Дарʼя підключається за можливості, тому що навчається у другу зміну і відвідує гуртки. Але для Даші я попросила допомогу психолога, щоб їй легше було адаптуватися до нових змін. І завдяки проєкту це стало можливим. З нею займається неймовірна психологиня пані Наталя, яка підібрала для Даші зручний час зранку.

А Єгор старанно відвідує всі заняття, не пропускає, більш того – сам нагадує, що в нього урок. Це вже частина його життя і звичної рутини, що, як відомо, дає опору і впевненість будь-якій людині, а особливо – Єгору, якому важливо, щоб все було стабільно.

Дякуємо Вам дуже за Вашу роботу. З повагою, родина Ревуцьких”.

Проєкт “Залишаємось з Україною” реалізовується за підтримки Global Giving.

Він виник як реакція на повномастабне вторгнення і донині допомагає українським школярам 5-11 класів вивчати українську мову, літературу та історію. Для українських дітей, які тимчасово перебувають за кордоном через російську агресію, іноді це єдиний можливий варіант продовжувати вивчати український компонент і тримати контакт із рідною країною.

Ми пишаємося тим, що маємо таких чудових вчителів у нашому проєкті «Залишаємося з Україною» і вдячні за внесок, який Ви робите для українських школярів.

Оксана Моісеєнко, вчителька української мови і літератури, зарубіжної літератури та народознавства. Пані Оксана живе на Сумщині у незламному місті Охтирка, за 30 км від кордону з росією. Перший рік війни приніс блекаути та втрату роботи, оскільки школу через наближеність до кордону зачинили. До нашого проєкту «Залишаємось з Україною» пані Оксана долучилася два роки тому, і донині прищеплює дітям любов до українського. Аби проводити уроки, вчителька готувалася вночі, у години, коли світло вмикали. Нині ситуація краща, проте безпекові виклики виникають щодня.

«Проєкти від «Смарт освіти» особливі. По-перше, у цей складний час діти потребують особливої уваги. По-друге, моє завдання, як учительки, допомогти їм зрозуміти те, що для них є складним або взагалі незрозумілим. Для мене проєкт «Залишаємось з Україною» – це про те, щоб діти, які далеко за межами нашої країни, не відчували себе відірваними від нашої Батьківщини. Знали, удосконалювали й пишалися своєю мовою. А мені він дає можливість самореалізації, росту, отримання нових знань, спілкування з дітьми. Коли я відчуваю, що корисна, то забуваю про тривоги й повністю занурююся в роботу. Для мене проєкт «Залишаємося з Україною» – це своєрідний рятівний круг», – розповідає учителька.

Як говорить пані Оксана, нині складно всім, і як дружина солдата ЗСУ, вона має підтримувати його й не опускати руки, доки він захищає нас. У цьому їй допомагають школярі. Коли вона виходить на звʼязок з учнями, то втрачає лік часу. Саме спілкування з ними надихає працювати та додає сил, адже, за її словами, діти – це наше майбутнє, і «від того, що я передам їм сьогодні залежить майбутнє нашої країни». А турбота про близьких і щоденні дії допомагають пані Оксані адаптуватися у цьому сучасному житті.

Марина Кодацька, учителька української мови та літератури, яка живе і викладає в Харкові. Попри постійні обстріли й тривоги з улюбленого міста не виїжджала і, за її словами, не планує. У вересні 2022 долучилася до нашого проєкту «Залишаємось з Україною». Два роки поспіль вчителька розповідає про українських письменників і діячів учням 7, 8 та 9 класів, які не мають змоги вивчати український компонент за кордоном.

«Проєкт «Залишаємось з Україною» допомагає дітям підтримувати звʼязок із Батьківщиною та рідною системою освіти з інших країв світу. На мою думку, проєкт надзвичайно важливий, адже більшість учнів кажуть, що для них це – єдина можливість вивчати рідну літературу. На заняттях ми з дітьми багато спілкуємось, їм подобається висловлювати власну думку та перебувати в україномовному оточенні. А для мене – це можливість здобути новий досвід, можливість самореалізації, бути потрібною, приносити користь своїми знаннями. Мене дуже надихає позитивний фідбек від дітей. Надихає, коли наприкінці уроку мені малюють смайлики та сердечка на презентації. Коли кажуть, що їм цікаво та зрозуміло», – ділиться вчителька.

Оскільки Харків – прифронтове місто, яке лише за 40 км від російського кордону, безпекові загрози виникають часто. На цей випадок, як говорить пані Марина, у неї завжди є заряджений ліхтар та повербанк. Якщо немає світла, то підключається з телефону через мобільний інтернет. Також учителька завжди має завантажену презентацію уроку на випадок блекауту. За її словами, головне в такій ситуації не розгубитися і постаратися відпрацювати на повну:

«За 2 роки війни ми вже звикли до обстрілів і до відсутності світла, тому намагаємось зберігати спокій та бути в гарному настрої. Що дає мені сили та відновлення? Я люблю бувати на природі, ходити до лісу, займатися спортом. Дякую долі за можливість працювати в такій чудовій команді».

Олена Москальова живе і працює в гімназії у прифронтовому Миколаєві. Майже щодня місто піддається обстрілам, але тривоги не зупиняють вчительку. У спеціально облаштованому безпечному місці вона продовжує прищеплювати ученицям і учням любов до української мови та літератури. Крім цього, суміжно працює з дітьми з особливими освітніми потребами та навчається в Миколаївському національному університеті ім. В. О. Сухомлинського за фахом «Спеціальна освіта» (дефектологія/ логопедія).

А восени 2023 року пані Олена долучилася до нашого проєкту «Залишаємось з Україною» і навчає школярів української мови та літератури ще й за кордоном.

«Для мене цінність проєкту «Залишаємося з Україною» в тому, що учні, які перебувають за кордоном, мають чути рідну мову, читати твори письменників. Мають володіти українською як граматично, так і лексично. І головне для мене – відчувати, що моя робота потрібна дітям», – говорить Олена.

Через наближеність до лінії фронту Миколаїв щоденно знаходиться під обстрілами, і тривоги звучать часто. Тому вчителька пройшла певну кількість тренінгів щодо подолання тривожного стану, втрат внаслідок війни. За словами пані Олени, знаходити ресурс для життя і роботи допомагають прості речі: кава, сонячна погода, улюблений сад тощо.

А знайти корисні ресурси, поради й тренінги щодо життєстійкості освітяни, учні та їхні батьки можуть також на порталі проєкту “Resilience.Help” від ГО “Смарт освіта”.

Проєкт «Залишаємось з Україною» створений «Смарт освітою» для українських дітей, які тимчасово перебувають за кордоном через російську агресію. Це «живі» онлайн-уроки з української мови, літератури та історії України для дітей 5-11 класів. Він передбачає, що учні отримають основні знання із трьох предметів українського компонента, вивчати які за кордоном немає змоги.

Проєкт здійснюємо за підтримки Global Giving та у межах Програми сприяння громадській активності “Долучайся!” (USAID/ENGAGE), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст цього проєкту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Як почалася історія

Одного дня до проєкту «Україна розмовляє англійською» від «Смарт освіти», у якому всі охочі діти з України спілкуються англійською із волонтерами з усього світу, долучився Брюс Каллоу – канадський експерт і популяризатор науки. Зокрема, Брюс працював консультантом із комунікацій відомого астронавта NASA доктора Франкліна Чанга Діаса, який здійснив 7 польотів у космос. Також Брюс пише книги, викладає та протягом усього повномасштабного вторгнення волонтерить і допомагає Україні й українцям.

“Коли я працював у посольстві Великої Британії в Коста-Ріці, я співпрацював з колишнім астронавтом NASA Франкліном Чангом Діасом над кінопроектом на тему зміни клімату, а згодом почав писати книги про центральноамериканців, які працювали в NASA. Після публікації нашої першої книги я почав офіційно викладати космічну тематику, в основному орієнтуючи дітей на кар’єру в космічному бізнесі. Я відвідав Лабораторію реактивного руху, Космічні центри Джонсона і Кеннеді та Комплекс далекого космічного зв’язку в Канберрі. Під час пандемії COVID-19 я організував серію п’ятничних вечірніх космічних конференцій із найцікавішими людьми в космічному бізнесі. Наразі я все ще проводжу веб-конференції на космічну тематику разом із Create & Learn. Існує стільки всього, чому можна навчити і навчитися”, – розповідає Брюс.

Брюс взяв участь у проєкті і проводив зустрічі “Пізнаємо космос разом”, де розповідав про діяльність Агенства уряду США, космічні місії, життя астронавтів, науку та багато іншого. Уже в той момент він помітив, як активно діти на заняттях цікавляться астрофізикою, як багато ставлять запитань та хочуть дізнатися. Тож у Брюса зʼявляється власний проєкт – він запросив зацікавлених та творчих українських підлітків спільно написати власні авторські новели про колонізацію Марсу. Таким чином два Іллі, Влад та Брюс розпочали свої перші книжково-космічні подорожі.

“Мій інтерес до космосу виник після того, як я в дитинстві спостерігав за місіями “Аполлона” та дивився оригінальний серіал “Стар Трек”. Тоді здавалося, що в космічній програмі можливо все, і був серйозний план, запропонований директором NASA в 1969 році, відправити астронавтів на Марс до 1981 року. Ми, можна сказати, трохи відстаємо від графіка. Але молодь не бажає чекати, тому пише власні історії про майбутнє, яке хоче бачити”, – ділиться Брюс.

Red Genesis від Влада та Іллі

Першу книжку “Червоний генезис” написали двоє друзів з Одеси – Влад Андрухів та Ілля Гарбажій-Романченко. Це історія про сміливу та необхідну авантюру людства із колонізації Марса. У новелі читачі занурюються у світ високого ризику та наукових інновацій, де на тлі політичного маневрування та технічної точності розгортаються перегони за заснування колонії.

Прочитати можна тут.

А прослухати аудіоверсію тут.

Влад – учень 8-М класу Рішельєвського наукового ліцею. Захоплюється астрофізикою та розглядає заняття цією наукою як майбутню професію. Хлопець активно бере участь в олімпіадах – має бронзову медаль з Міжнародної олімпіади з астрономії та астрофізики для юніорів 2023 року, дипломи 3 та 2 ступенів Всеукраїнських олімпіад з фізики та астрономії.

“Зацікавленість астрономією та наукою в цілому в мене з’явилася приблизно в 4 класі: я дивився науково-популярні відео в інтернеті, і у мене виникали питання, на більшість з яких я вже можу відповісти. Я потрапив на гурток з астрономії і там почав займатися олімпіадним рухом.

На одному із занять з англійської від «Смарт освіти» була тема про NASA, і я вирішив, що обов’язково маю приєднатися на цю онлайн-зустріч. Заняття вів Брюс Каллоу. Йому я розповів про свою зацікавленість астрономією та запитав про можливі олімпіади чи конкурси, у яких він міг би мені порадити взяти участь. Брюс дав мені свій контакт та відповів на деякі запитання, а потім написав і запропонував долучитися до написання книги про Марс. Я з радістю погодився і покликав свого друга Іллю написати книжку разом”, – ділиться Влад.

Ілля – учень 11-фізичного класу Рішельєвського наукового ліцею. Захоплюється астрономією та фізикою, полюбляє читати книги та займається плаванням, як він каже, “для душі”. Схиляється до навчання на фізика, але ще обирає свою майбутню професію. Срібний призер Міжнародної олімпіади з астрономії та астрофізики 2023, абсолютний переможець Всеукраїнської олімпіади з астрономії 2024.

“Космосом я зацікавився ще в дитинстві. Чому саме – не знаю або не пам’ятаю. Десь у віці 13-14 років цікавився космонавтикою, а з 15 років займаюся вже більше астрономією.

З Брюсом мене познайомив Влад. Ми їхали трамваєм по Львову, повертаючись із олімпіади з астрономії, коли він розповів мені, що один канадець запропонував йому написати книжку про космос, та потрібен співавтор. Я вирішив, що це буде цікавий досвід.

Тему для книги запропонував чи то Брюс, чи то Влад, я не заперечував. Цікаво, що спочатку я думав, що ми збираємося писати документальну історію про першу пілотовану місію на Марс, і вже потім згадав, що такої ще не було – отже, писатимемо наукову фантастику”, – розповідає Ілля.

Ось так розпочалася робота над науково-політичною історією. За сюжетом, у результаті суворого відбору та інтенсивних тренувань для місії формується команда астронавтів. Їхні індивідуальні історії переплітаються із загальною розповіддю, втілюючи дух людської стійкості перед обличчям випробувань. “Червоний генезис” захоплює своїм поєднанням наукових пояснень із дуже реальним зображенням складних викликів, притаманних прагненню людства до колонізації Марса.

“Книгу ми писали протягом 2 місяців – раз на тиждень зустрічалися в зумі та перечитували те, що створили за 7 днів. Розділи книги ми з Іллею розподіляли так, щоб кожному було цікаво писати свою частину. Основа сюжету була обговорена з самого початку, і з часом ми покращували та деталізовували її.

Вибір назви – це цікава історія. “Red” означає колір планети, на яку летять астронавти, а “Genesis” має вже більш філософський сенс. Астронавти, які летять на Марс, – це перші люди, що туди потраплять. Ця подія – це новий етап розвитку людства. Тому була обрана назва “Genesis”, що в перекладі означає “початок”, “відкриття”, “народження”. Це символізує початок нової епохи, що стався внаслідок технічного прогресу людства”, – розповідає Влад.

“Ми з Владом вже були знайомі декілька років – ходимо на той самий астрогурток, їздили декілька разів на олімпіади разом. Це поліпшувало співпрацю. Влад генерував ідеї, як фонтан бризки, а я намагався зібрати все докупи, щоб вийшло щось цілісне. Загалом, кожен писав свою главу, а на фінальному етапі вже редагували книгу всі разом. Брюс редагував окремі глави протягом роботи та усю книгу вкінці, і допомагав порадами.

Натхнення я мав, оскільки полюбляю наукову фантастику. Орієнтувався перш за все на мою улюблену “Фундацію” Азімова. Де Влад брав свої ідеї – не знаю. Гадаю, в нього десь є свій невеличкий заводик, зважаючи на їхню кількість

Враження цікаві. Перш за все, треба більше обговорювати, ніж я гадав, та переконуватися, що ви один одного розумієте. Загалом – мені сподобалося. Це справді цікаво та, відчуваю, корисно, оскільки написання будь-чого сильно розвиває здатність формулювати думки”, – ділиться Ілля.

Отож рекомендуємо книгу “Red Genesis” усім читачам, зацікавленим космічними дослідженнями, зокрема тим, хто мріє колись і сам відправитися у далеку подорож на Марс.

Red Horizon Odyssey від Іллі Жупанова

Друга книжка має назву “Одіссея Червоного горизонту”, і її авторство належить Іллі Жупанову – юнаку з Києва. Це хроніка сміливої місії космічного корабля “Червоний горизонт” та його безстрашного екіпажу, які вирушають за межі Землі, щоб дослідити загадкову Червону планету.

Прочитати можна тут.

А прослухати аудіоверсію тут.

Ілля вчиться у 9-В класі столичної Слов’янської гімназії. Захоплюється комп’ютерними іграми, геополітикою, технологіями й науковою фантастикою. Схиляється до професії, пов’язаної з інженерією чи IT, проте ще продовжує власні пошуки.

“Космосом я цікавлюся з дитинства: ще в 6 років почав читати космічні енциклопедії, потім захопився науковою фантастикою про космос. Люблю читати про нові технології, які імплементуються в космосі у наші дні. Чому саме Марс – я фанат “Марсіанина” Енді Веєра. Ну і, крім того, Марс виглядає найбільш підходящим претендентом на першу планету, на яку висадиться людство й спробує її колонізувати. Для мене ця тема означає спробувати собі уявити, як проходитиме перша пілотована місія на Марс, яку я, сподіваюсь, ще застану”, – розповідає Ілля.

Сконтактувавши із Брюсом Ілля розпочав свою історію про місію, що стала поворотним моментом у прагненні людства стати багатопланетним видом. Екіпаж “Червоного горизонту” на чолі з командиром місії Джоном Брауном – це різноманітна і цілеспрямована група, кожен із якої привносить в історію свої унікальні навички й особистісні риси. Від прискіпливого виконавчого офіцера Андреаса Лундстрема до технічно підкованого інженера Нільса Фішера та стильної біологині Камілли Деверо, екіпаж забезпечує правдоподібний і цікавий людський зв’язок із технологічною місією.

“Я писав книгу два місяці, обговорюючи з Брюсом ідеї й технічні аспекти (наприклад, орбіти й реалістичну тривалість місії). Він також її вичитував й допомагав із формулюваннями. Мого рівня англійської загалом вистачало для написання, але запас слів на космічну тематику в мене був не дуже великий

Натхнення шукав в улюблених книгах жанру космічної фантастики (особливо у “Марсіанині” Енді Веєра, як у книзі, так і в екранізації). Головними труднощами були мої намагання прописувати діалоги на початку процесу створення книги, але згодом я “вжився” в ролі своїх персонажів й почав уявляти, як би вони відреагували на певну ситуацію. Для створення самих персонажів надихався або людьми, яких сам знав (чи знаю), або клішованими персонажами книг такого типу, як моя (приміром, безстрашний капітан місії, який виріс в горах і не боїться холоду). Також наділив деяких персонажів рисами свого характеру (наприклад, любов’ю до котів). Іноді мені допомагали мої друзі, які підказували якісь ідеї, які я згодом імплементував у розповідь.

Писати книгу було дуже класно – особливо продумувати персонажів і Всесвіт. Мені, як фанатові жанру, завжди було цікаво спробувати, як це – самому писати наукову фантастику. Це був прекрасний досвід, я дуже вдячний за нього Брюсові й всім, хто якимось чином дотичний до книги. Якщо матиму час та натхнення, то в майбутньому напишу другу частину або спін-офф. Можливо, працюватиму в космічній індустрії, але ще не вирішив точно”, – ділиться Ілля.

Рекомендуємо до читання книгу “Red Horizon Odyssey”, що пропонує захоплюючі пригоди і непохитну віру у реальність космічних місій до Марсу в нашому недалекому майбутньому.

Продовження космічно-письменницької роботи

Наразі Брюс працює з новою групою підлітків для втілення на папері мрій про колонізацію вже іншої загадкової планети – Титана.

“Мені дуже подобається працювати з українськими підлітками над книгами про колонізацію Марса, а тепер і Титана. Кожна книга унікальна. Підлітки мають різні інтереси та навички, які вони привносять у написання своїх творів. Як їхній викладач/редактор, я допомагаю їм вдосконалити деякі з їхніх ідей і допомагаю із загальною організацією книги. Іноді виклик може полягати в тому, щоб звузити коло ідей, оскільки їх надто багато!

Відданість українських авторів своїм книгам вражає і надихає. Ці підлітки мають щільний навчальний графік та багато інших обовʼязків, але вони завершили свої книги вчасно. Крім того, англійська не є їхньою рідною мовою, але вони чудово справлялися із завданням. Я дуже поважаю їх і сподіваюся, що в майбутньому матиму можливість попрацювати з більшою кількістю молодих українських авторів!”, – ділиться Брюс.

Слідкувати за виходом нових книг, а також долучитися до англійських розмовних клубів можна на нашому сайті та у телеграмі проєкту “Україна розмовляє англійською”.

Проєкт реалізовується завдяки підтримці Educo Foundation, ГО “Classrooms Without Walls”, Ocean Wise Conservation Association, EPLdotCA, Strive2Thrive та наших волонтерів.

Авторка: Ольга Лещик

Журналістка, викладачка акторського мистецтва, режисерка

Майже 2 роки тому університет став нашим партнером у проєкті «Україна розмовляє англійською» і дотепер допомагає залучати іноземних волонтерів, які проводять безоплатні заняття з англійської мови для українських дітей.

Наступним кроком співпраці стала технічна підтримка наших освітніх проєктів. Університет безкоштовно надав «Смарт освіті» Learning Management System (LMS) – систему управління навчальною діяльністю, яка використовується для розробки, управління та поширення навчальних онлайн-матеріалів із забезпеченням спільного доступу. Завдяки цій системі ми наразі маємо можливість проводити безпечне онлайн-навчання для українських дітей та надолужувати їхні освітні втрати.

А у березні 2024 наша ГО та Університет Монаша вийшли на новий рівень партнерства та розпочали розробку рекомендацій для іноземних та українських вчителів щодо того, як працювати з українськими дітьми в умовах війни.

12 березня у місті Прато, Італія, відбувся воркшоп «Trauma-Informed practice education», у якому взяли участь науковці Університету Монаша, представники ГО «Classrooms Without Walls» та представники ГО «Смарт освіта»: Олена Жупанова, менеджерка проєкту «Україна розмовляє англійською», Оксана Макаренко, керівниця психологічного напряму організації, та Тетяна Ширяєва, науковиця, психотерапевтка та наша партнерка.

Мета зустрічі – розробити рекомендації для іноземних вчителів про те, як працювати з українськими дітьми під час війни та враховувати усі особливості такого формату роботи. Окрім цього, іноземні партнери нададуть свою експертизу у викладанні та психологічні поради, які ми обʼєднаємо із власними напрацюваннями та надамо українським освітянам.

Під час воркшопу українська частина команди провела презентацію досліджень стану українських дітей в умовах війни: розповіла про те, скільки дітей вчиться онлайн, офлайн та у змішаному форматі, що таке «змішаний формат» та як він працює, скільки учнів пропускають школу через повітряні тривоги тощо. Розповіли також і про психологічні особливості вчителювання: як ми даємо раду стресам вчителів, дітей і батьків; які особливості спілкування та взаємодії з дітьми ми маємо; які правила і «табу» виникли через війну.

«Не називайте нашу війну «конфліктом». Те, що відбувається в Україні – це масивні бойові дії та руйнування, співмірні з Другою світовою війною. Термін «конфлікт» применшує масштаб.

Українців, що переїхали через російську агресію, може травмувати слово «біженці». Велика частина з них хочуть повернутися додому, і краще називати їх «displaced» (ті, що тимчасово переїхали), а не «refugees» (біженці).

Моєю задачею було озвучити та зробити видимими ці та подібні речі з українського контексту. «Ми можемо надати свою підтримку та експертизу, – сказав нам австралійський університет Монаш, – і готові розробити рекомендації щодо роботи з дітьми під час війни, але нам потрібні ви, аби пояснити речі зсередини. Ті, яких ми не бачимо», – розповідає Олена Жупанова.

На воркшоп також приїхала учениця проєкту «Україна розмовляє англійською» Софія Якименко, щоб стати голосом українських дітей та розповісти про особливості сприйняття учнями процесу навчання в умовах війни:

«Усі діти переживають цю війну по-різному: хто в бомбосховищі, хто за кордоном, а хто в квартирах без електрики. Для всіх це різний досвід, і тому дати поради, які працювали б для всіх, неможливо. Проте є загальні рекомендації, яких, на мою думку, варто дотримуватися під час роботи з усіма дітьми.

Для іноземних волонтерів це: не називати війну конфліктом, не казати, що культура – поза політикою, та не називати тимчасово переміщених осіб емігрантами чи біженцями, адже більшість з них хоче повернутися.

Також треба розуміти, що через війну українські діти подорослішали швидше за їхніх однолітків з-за кордону, тож і підхід до них має бути відповідний, не дитячий. Ну і найголовніше, що стосується і українських вчителів, і іноземних волонтерів: треба вміти слухати дітей і питати їх, про що вони хочуть говорити саме у цей момент навчання».

Софія з нами від самого початку проєкту, і хоч наразі проживає з родиною в Італії, продовжує бути активною учасницею українського середовища. У свої 14 років дівчина бере участь у великій кількості міжнародних активностей – зокрема, спільно з «Classrooms Without Walls» веде лідерську групу та пише книжки.

«З проєктом «Україна розмовляє англійською» я вже 2 роки. Ще від моїх перших зустрічей у Львові, куди я тимчасово переїхала з батьками на початку війни, він дав мені можливість спілкуватися з однолітками-однодумцями і підтримував мене, поки я повернулася назад до Києва, вступила у новий ліцей та виїхала в Італію. Крім того, ці зустрічі продовжують з кожним днем показувати, що є люди за кордоном, які готові допомогти, чим можуть, і підтримують українців. Як сказала одна з афганських студенток Classrooms Without Walls, ці зустрічі нагадують нам, що людяність досі існує».

Програма співпраці з Університетом Монаша щодо розробки рекомендацій для вчителів розрахована до кінця вересня 2024 року. У результаті програми ми презентуємо розроблені матеріали для іноземних волонтерів та українських вчителів, а також надамо психологічні матеріали для освітян із врахуванням особливостей стану дітей в умовах війни.

Раді почати таку цікаву і корисну співпрацю та обʼєднати людей з усього світу: із різним досвідом, проте з однією метою – допомогти українській системі освіти та українським дітям навчатися не лише якісно та ефективно, але й комфортно і безпечно.

Так є і в сім’ї Зіненків. Ще влітку батьки Івана, Данила та Анастасії шукали для дітей можливості продовжувати вивчати українську мову. Так і потрапили до нас.

“Діти ходять до польської школи. Для них, як для іноземців, додатково створили курси польської 4 години на тиждень, аби швидше увійти в місцеву систему навчання. В Україні ж ми на сімейній формі. Але встигнути все – важко”, – ділиться Надія, мама трійні.

Крім основної школи за кордоном та додаткових занять польської, хлопці відвідують заняття з баскетболу двічі на тиждень. І обов’язково наші уроки у проєкті:

“Спочатку я контролювала дітей, аби не пропускали заняття. Але вони так захопились, що долучаються без нагадувань. Та й мені настільки цікаво, що я підслуховую”, – посміхається мама. 

Данил, Іван та Анастасія народились в один день. Але у кожного свій характер:

“Нас троє на проєкті, й всі різні. Данило, знаєте, такий активний, всюди бере участь, всі домашні виконує. Івану треба трохи більше часу, щоб сконцентруватись на завданні. Я запропонувала йому відмовитись від участі у проєкті, аби надали місце іншій дитині, більш активній. Але йому так сподобались ці уроки, що сказав: “Ні, я буду займатись”.

Настя ж в мене – особлива дівчинка, до неї треба окремий підхід. Але у вас такі класні вчителі й вчительки – вони його знайшли. Звичайно, всі супер, але Наталя Вінницька – її фаворит. Донці складно спілкуватись голосом, але вона може друкувати – так відповідає на заняттях”.

Анастасія для Смарт освіти зіграла на електронному фортепіано Бетховена. Каже, вивчила мелодію по відео із соцмереж самостійно.

Друзі сім’ї запитували про заняття й для свого сина – сподіваються на розширення проєкту до початкової школи на наступний рік. Адже Данилу, Івану та Насті уроки допомогли не просто дізнатись більше про Україну, а й скласти контрольні з української мови та історії України у державній школі вдома.

Надія завжди нагадує дітям, що слід не забувати своє рідне. А вивчення української мови, літератури та історії України на проєкті цьому сприяє.

“Я рада, що є такий проєкт. Дякую організаторам і вчителям. Говорю дітям, щоб вони не підводили вчителів, адже вони віддаються на повну, так само як і організатори – це видно. Чую інших дітей на уроках, всі молодці. Не хочеться втрачати їх, дуже сподіваюсь, що всі повернуться і відбудують нашу Україну”.

Проєкт “Залишаємось з Україною” реалізовує ГО “Смарт освіта” за підтримки Educo Foundation, Theirworld, Global Business Coalition for Education та Global Giving.

“Вчися вухами” — це безоплатні аудіоуроки для учнів 7–11 класів із української мови, літератури та історії України, громадянської освіти та всесвітньої історії. Тривалість кожного уроку — близько 20 хвилин. Уже вийшло понад 220 аудіоуроків, що охопили 105 000 прослуховувань на різних подкастингових платформах. Слідкувати за виходом нових аудіоуроків та новинами проєкту можна на нашій сторінці в Instagram.

“Залишаємось з Україною” — проєкт, створений для українських дітей, які тимчасово перебувають за кордоном через російську агресію. Це «живі» онлайн-уроки з української мови, літератури та історії України для дітей 5-11 класів. Проєкт дає можливість українським учням зберігати зв’язок з Україною та її системою освіти. До 2023-2024 навчального року долучилося понад 1700 дітей, це 80 груп, та команда із 53 вчителів.

Одна з найяскравіших фішок Євгенія у викладанні, зокрема у цих проєктах, — використання мемів про історію. Він не лише любить створювати їх власноруч, а й часто дає своїм учням завдання зробити мем на якусь історичну тематику. Крім того, Євгеній у роботі використовує інтерактивні завдання, аби зацікавити дітей у вивченні історії та народити в них запит, — адже, на думку вчителя, “запит учня завжди важливіший за програму”.

Сьогодні розповімо вам більше про історію Євгенія, про цікаві підходи до викладання, а також поділимось мемами від вчителя та його учнів.

Як почалася історія історика

Євгеній має 7 років досвіду вчительства, і, крім історії, мав нагоду викладати ще й правознавство, художню культуру та навіть інформатику. Життєва історія вчителя цікава: його аж тричі виганяли з університету, після чого він мав “хаотичні робочі звʼязки” — адже працював і вантажником, і лаборантом, і навіть монтером колій на залізниці.

Але у 2010 році Євгеній таки вирішив отримати повну вищу освіту і цілком випадково обрав професію історика. Своє перше заняття провів 16 січня 2016 року у сільській школі, і у той момент зрозумів, що він на своєму місці.

“Урок, звісно, був жахливий, але моя борода, довге волосся і нестандартний підхід до викладання дітей спочатку зачаровують, а потім вони вже не можуть схаменутися, як вчать історію”, — розповідає вчитель.

На думку Євгенія, історія — досить простий предмет, і головне, чого він вчить, — це дисципліна. Тим, кому не лежить душа до історії, вчитель дає просте завдання — відшукати власну силу волі, сісти та вивчити окремі події, дати, імена. Є завдання, є зроблена робота — є оцінка, нічого більше.

Тим же, у кого є інтерес, Євгеній, навпаки, дає менше вправ і проводить більше дискусій та обговорень, підтримуючи цікавість дитини — адже саме вона, на його думку, є “шляхом до пізнання”.

Свій підхід до викладання вчитель базує на двох аспектах: визнання власного “я не знаю” та уміння чути запити дітей і реагувати на них. Також, на думку Євгенія, бути вчителем-методистом — це не лише про розробку програми та слідування шкільним стандартам, а й про більш сучасний європейський підхід — відчуття дитини.

“Викладач має вчитися знаходити підходи до дітей та створювати свою унікальну “золоту середину” проведення занять. Часто буває, що діти прийшли на заняття, і в мене був один план, але дивишся на них — і там зовсім інший настрій. Тоді я прямо на ходу маю щось придумати, аби відповідати їхньому запиту. Щоб учні вчили твій предмет — їх треба завжди дивувати, і це справді цікавий виклик для мене як для вчителя”.

Загалом викладання для Євгенія — це про постійний саморозвиток. Зокрема, своє хобі — кататися на велосипеді та ходити у походи — вчитель переніс у навчальний процес і регулярно водить на outdoor-заняття своїх учнів, аби навчити їх взаємодіяти з природою. Адже, на думку вчителя, будь-яка робота завжди має бути у задоволення.

Улюблена подія в історії України?

Перші битви Хмельницького. Це просто класика: тактичні переваги козаків і приниження польського війська. Дуже красиво.

Улюблена подія у всесвітній історії?

Греко-перські війни. Коли невеликі греки змогли надавати великій Персії. Завдяки цьому ми тепер маємо філософію, демократію і всі красоти грецької культури.

Улюблена постать в історії?

Іван Франко. Це людина-машина. Перший український письменник, який справді заробляв письмом. Великий мислитель, політик, громадський діяч. Людина, у якої в годиннику явно було не 24 години, а повних 26, адже він встигав робити неймовірну кількість корисних, соціально важливих справ.

Ще й виховував 4 дітей

Оригінальні підходи до вчительства

Євгеній прихильник індивідуального підходу до учнів — тож часто створює для них завдання виходячи з їхніх уподобань та навіть талантів. Звідси з’являються цікаві інтерактивні методи роботи — його учні вже і малювали агітаційні плакати “Голосуйте за Хмельницького”, і робили макети для сторіс на тему Першої світової війни, і навіть власноруч створювали трипільські глечики.

Крім того, вчитель любить давати завдання дітям самостійно проводити уроки — за його словами, підготовка до заняття мотивує зануритись у тему і, непомітно для самого учня, зацікавлює його. У результаті дитина вчиться проводити власні паралелі, шукати взаємозв’язки, і таким чином починає справді розуміти матеріал.

Ну і куди ж без оригінальних презентацій та рефератів — про улюблене оформлення роботи Євгеній згадує з посмішкою:

“У мене є дуже смішний реферат — зробила учениця сьомого класу.

Титулка в яскравих кольорах з дуже гарними квітами, а тема…”

Тим не менш, уже 4 роки улюбленим методом роботи Євгенія з учнями залишаються меми. Ідея їх використання прийшла до вчителя від бажання “оживити історію”. Хоч у традиційному викладанні їх мало хто використовує, Євгеній вважає, що гумор — це те, що допомагає дітям розслабитись на заняттях і побачити, що за незнання дат “переважно не б’ють, і навіть не кусають”.

“Якщо ти можеш з чогось посміятись — то ти хоча би приблизно розумієш суть ситуації, адже створити жарт без розуміння неможливо. Ніхто не буде жартувати про шлюб, не побувши у шлюбі. Так само в історії — ти не зможеш скласти мемчик про Хмельницького, якщо не знаєш, хто він і що робив. Я регулярно даю дітям вправу на створення мемів, і прекрасно видно, хто просто копіює картинку і натягує ситуацію з мема на історичну подію, а хто реально розуміє тему і створює якусь цікаву ідею. Іноді я цілеспрямовано показую меми на початку уроку і видивляюся, хто з них засміявся, а хто ні — тоді я хоча б розумію, кому потрібно краще пояснити тему”, — розповідає вчитель.

Меми учнів

Меми Євгенія

Про війну: власна історія та про зміни у роботі з учнями

На цю тему Євгеній говорить із болем — для нього, як для історика, повномасштабна війна все ж стала здивуванням. У перші дні він поїхав на Чернігівщину, аби забрати рідних. Проте, коли ті відмовилися виїжджати, вчитель залишився із ними в оточенні і забувався у домашній роботі. “Уявіть собі: навколо вибухи, літають літаки, десь йде танкова колона, а я в цей час рубаю дрова або обрізаю садочок”.

Та вже за кілька тижнів Євгеній повернувся до викладання. А ще — почав їздити у благодійні концерти з гуртом “Кредо”, де був ведучим та навіть грав на барабанах. Наразі вчитель продовжує працювати у київській школі офлайн:

“Спершу за роботою я просто ховався, але спілкування з дітьми насправді заряджає. Хоч від них і втомлюєшся, але водночас ти отримуєш від учнів великий ресурс. Так чи інакше, ти маєш залишатися функціональним, маєш працювати. Бо твоя робота штовхає країну вперед: ти працюєш, отримуєш оплату за свою роботу, — отже, можеш донатити. Тим не менш, я відчуваю, що зачерствів за час роботи, адже емоційно проживати усі події просто немає ні сил, ні часу — тим паче, якщо ти потрібен дітям, яким справитись із подіями набагато важче”.

Зі “Смарт освітою” Євгеній також почав працювати вже з другого тижня повномасштабної війни. Головною його метою було допомогти учням морально справитися з подіями, що відбуваються навколо, а також згуртувати і об’єднати їх.

Уже 1,5 року Євгеній активно викладає у проєкті “Залишаємось з Україною”, допомагаючи дітям з усіх куточків світу відчувати свою спільність і власну приналежність до України. Завдяки цим заняттям деякі учні сформували дружні стосунки поза уроками, і навіть їздять в інші країни у гості до своїх однокласників.

Крім того, Євгеній вже півроку записує аудіоуроки з історії України для проєкту “Вчися вухами”, і з натхненням розповідає, який це щоразу цікавий виклик для нього — підготувати такі матеріали для нового подкасту, щоб справді захопити увагу слухачів і привити любов до історії.

Учитель розповідає про зміни через війну і в процесі викладання. Крім загальної зацікавленості історією України замість всесвітньої історії, Євгеній також відмічає зростання уваги учнів саме до ролі росії в історії України.

“Якщо раніше реакція була нульова або мінімально негативна, то тепер кожна поява московського царства чи російської імперії — це прямо фу-фу-фу. Часто чую запитання на кшталт “А чого ми раніше з ними нічого не зробили?”. Крім того, у підлітків часто чорно-біле сприйняття — так вони вчаться розділяти світ. І, на жаль, багато з них налаштовані доволі агресивно-радикально, якщо не сказати кровожерливо. Для них вихід з ситуації бачиться, наприклад, у знищенні 160 мільйонів росіян. Начебто і непогана ідея, але це вже було в історії і закінчилось поганими наслідками. Тож я намагаюся з ними говорити про це на прикладі того ж Голокосту, через це у нас часто виникають важливі дискусії”.

Наразі у планах Євгенія — написати власний підручник на кшталт “Історії України від діда Свирида” та почати знімати власні відеоролики.

А ще вчитель жартома розповідає, що хоче, “аби від істориків нарешті відчепилися: адже у сучасних реаліях нести відповідальність за історію України — це справді великий тягар”.

Проєкт “Вчися вухами” здійснюється за підтримки Educo Foundation, проєкт “Залишаємось з Україною” — за підтримки Theirworld.

Авторка: Ольга Лещик

Тож готуйте чай з печивом – адже сьогодні на вас чекає справді надихаюча історія 11-річної харківʼянки.

Про життя Поліни

Поліна народилася і виросла у Харкові. З початку повномасштабної війни разом з сімʼєю на деякий час виїхала у Вінницьку область, проте повернулася у Харків заради дідуся і бабусі, які досі проживають у 13 кілометрах від кордону з країною-агресором. Вже 3-тій рік дівчина навчається у онлайн-форматі і розповідає, що їй дуже не вистачає живого спілкування з однокласниками.

“Якщо брати школу, то я не знаю, як це – бігати по кабінетам. Я давно не бачила своїх однокласників – з четвертого класу, бо почався карантин. Ось напередодні першого вересня нам деякі підручники надрукували, і ми могли підійти їх забрати. Деяких своїх однокласниць я змогла побачити – привіталася, ми трішки поговорили, і це все.

Дякую, що є онлайн, і я маю змогу хоч якось навчатися і отримувати інформацію, але мені все одно хочеться більше офлайну.”

Тим не менш, дівчина, як і багато хто з нас, звикає до такого онлайн-життя. Проте не засидітись за ноутбуком їй допомагає спорт.

“Я 5 років займалася у Харківській ЮСША з фігурного катання. Але зараз у Харкові немає льоду, де я можу тренуватися, бо він потребує дуже багато електроенергії, а в Україні поки такої можливості немає.

Крім того, десь на початку війни прилетіло у ту будівлю, в якій я займалася. Зараз зовні все начебто добре, а як всередині – не знаю, ми туди не заходили. У мене навіть 23 лютого були змагання, а 24 лютого там мала виступати доросла група. Але все, я в школу більше так і не потрапила.

Та нічого, я ходжу на заняття з підтримки фізиної підготовки і планую повернутися у фігурне катання після перемоги. Мені дуже подобається цей спорт – я сама його обрала. До війни у мене було вже дві програми, я танцювала їх на льоду, і навіть маю власні ковзани.”

Заняття від “Смарт освіти” та волонтерство

Поліна розповіла, що з дитинства любила вивчати англійську мову. Тим паче, для реалізації її мрії – навчатися за кордоном – це було вкрай необхідно.

Заняття у проєкті “Україна розмовляє англійською” дівчині порекомендувала її вчителька.

“Мені “Смарт освіта” дуже допомогла – моя розмовна англійська стала набагато кращою. Найбільше мені сподобалось, що в кожному вчителі є щось особливе, те, що я можу дізнатися. Наприклад, від викладача із Туреччини я вивчила деякі турецькі слова, дізналася про його життя, і це цікаво. У кожного вчителя є своя, як кажуть, родзинка, яка мене приваблює.

Ну і, звісно, мені подобається, що я на цих уроках можу вільно розмовляти англійською – тобто, я практикую себе. А ще я спілкуюся з деякими дівчатами з проєкту, і практикую з ними ще й українську.

Єдине, чого не вистачає, – мені хотілося б зустрітися з вчителями офлайн і просто поговорити.”

Проєкт “Україна розмовляє англійською” активно діє з лютого 2022 року, до занять долучилося вже майже 44 тисячі учнів віком 2-18 років. Програму здійснює ГО “Смарт освіта” за підтримки Educo Foundation у партнерстві з ГО “Classrooms Without Walls”.

Заняття проводять учителі-волонтери з усього світу: Канади, Австралії, Португалії, Австрії, Туреччини, США, Іспанії, Японії, Індії та ін. Проєкт залучив вже понад 140 викладачів та навіть деяких зіркових гостей – зокрема, астронавта Кріса Хетфілда, фокусника Кріса Пілсворта, режисера Сергіо Наваррета, телеведучого та автора Боба Макдоналда.

Заняття з англійської допомогли Поліні почати волонтерити у ролі перекладача, і дівчина вже півроку допомагає канадській організації підтримувати українських дітей.

“Я волонтер у організації “H.U.G.S.”, ми займаємось з дітками-переселенцями з Харківської області (Куп’янськ, Вовчанськ тощо). У мене роль перекладача – в організації є деякі англомовні волонтери, але не всі діти знають англійську.

Потрапила я туди випадково. Тобто, я хотіла стати волонтеркою, але не було якихось зачіпок чи пропозицій. І так вийшло, що я одного разу була з мамою в магазині і зустріла там голову організації – Paul Hughes. А магазин якраз зачинявся, тож я підходжу до нього і кажу йому англійською: “Вибачте, магазин зачиняється”. Йому настільки сподобалась моя мова, що він почав запрошувати мене на всілякі програми, а потім я стала повноцінною волонтеркою у організації, і мені там дуже подобається.”

Про майбутню професію

Заняття спортом привели Поліну до розуміння бажаної майбутньої професії – дівчина наразі мріє стати поліцейською.

“Колись раніше мені подобалися професії дизайнера одягу і перекладача, але зараз я хочу вступити навчатися на поліцейську. Мені в дитинстві просто подобалась, напевно, їхня форма одягу. Але зараз мені все у цій роботі підходить – вони мають благородну мету і спортивні, а я ще з дитинства хотіла професію зв’язати зі спортом.”

Навчатися Поліна завжди мріяла за кордоном, проте на наше запитання “Чи хоче вона залишитися жити у іншій країні?” відповіла чітке “Ні”.

“Навчатися за кордоном я хотіла більше тому, що там я можу знайти англомовних друзів, однокласників, одногрупників. А потім я, звісно, хочу повернутися до України і до Харкова. Я думала, що поїхати буде дуже легко, але під час виїзду у Вінницьку область через війну зрозуміла, як сильно хочеться додому. І коли я сюди повернулася, тут, знаєте, прямо такий дух мене залишився. Думаю, що навіть якщо я б хотіла поїхати жити кудись назовсім, то просто не змогла б. Я стовідсотково все одно повернуся до Харкова.”

Про війну та її наслідки

Про війну Поліна розповідає спокійно – хоч із сумом, але і з дорослим усвідомленням усього, що відбувається у нашій країні.

“Після повернення у Харків ми їздили на Північну Салтівку, всі про неї знають. Так, там насправді дуже багато зруйновано, і це справді місто привидів. Там просто немає жодного дому, який би був без чорних цяточок, без вибитих вікон.

Як на мене вплинула війна? Ну як сказати – кожен день начебто такий, який він був, але це вже інше життя. Тобто, ти не розумієш, що буде через секунду, ти не знаєш, чи вийдете ви в школу в цьому році. Є якась завжди стурбованість. Особливо, коли тебе будять вночі, і ти такий: “Ой, хоч би просто тривога, нічого більше”.

А загалом через війну я дорослішаю – була маленька, тепер не маленька. Мені сподобалось, що всі стали патріотами. Я взагалі раніше 90% свого життя розмовляла російською, а зараз почала вільно формулювати думки українською. Але я також розумію, чому деяким людям важко повноцінно перейти на українську. Знаєте, на цю тему є прикол в Одесі: “Як я можу розмовляти українською, якщо у мене українську в школі російською викладали?”. Проте мені самій вчити українську дуже подобається, як і англійську.”

Ну і на завершення – трохи мрій

“Зараз в Україні одна мрія – це перемога і мир. Та якщо мріяти далі, то я б хотіла подорожувати – поїхати у Діснейленд, у Гоґвортс. Але, знаєте, я хочу поїхати у мирний час, коли розумітиму, що у Харкові і в Україні все добре. Зараз я нікуди не хочу виїжджати, бо не залишу тата тут одного. А як інші люди на всю війну виїжджають за кордон – не розумію, я так не можу.

Також я раніше хотіла собі сестричку, але зараз розумію, як це важко, – сидіти з нею вдома, коли хтось кличе гуляти. Тож уже не хочу

Ну і ще у мене була мрія знятися в якомусь фільмі. Я, звісно, вже знялася в одному, коли у нас німецькі журналісти брали інтерв’ю про Харків, але хочу ще. Ось скоро має вийти новий Гаррі Поттер, і я навіть їм писала: “Може, знайдеться для мене якась роль, напишіть, будь ласка”. Звісно, ніхто не відповів, але я точно колись знімуся, тому чекаю нашої перемоги і вчу англійську зі Смарт освітою”.

Авторка: Ольга Лещик